Руська Лозова

Руська Лозова (рус. Русская Лозовая, англ. Rus’ka Lozova), село, Русько-Лозівської сільської ради, Дергачівський район, Харківська область.

Герб села Прапор села
   

 

Код КОАТУУ – 6322082001. Населення по перепису 2001 року становить 5018 (2245/2773 м / ж) осіб.
Є адміністративним центром Російсько-Лозівської сільської ради, в який, крім того, входять села Нове і Пітомник.

Вісті Дергачівщини про село

Географічне положення
Село Руська Лозова знаходиться біля витоків річки Лозовенька, поряд з селом проходить автомобільна дорога М-20. Село оточене великим лісовим масивом (дуб, ясен, липа, ліщина).

Історія

Минуло ХХ століття. Нам судилося стати свідками та сучасниками надзвичайної події – зароджування третього тисячоліття нової ери. Що чекає на нас там, за завісою часу – ми ще не знаємо, але що залишаємо позаду – мусимо знати, бо це наше минуле, наша спільна історія.
Багато подій було у житті с.Руська Лозова, затишного українського села, що виникло понад 350 років тому на Слобожанщині.
Село Руська Лозова розташовано на Слобожанщині, в мальовничий долині в 5 кілометрах на північ від міста Харкова, вздовж Бєлгородського шосе. Свою назву воно отримало від річки Лозова, яка утворює посередині села болотисту низину, в давні часи вона була покрита багатою рослинністю, де  селились птахи.
Слобожанщина – один з кількох регіонів України, що утворився на роздоріжжі Дикого степу між непевними політичними кордонами трьох держав – Росії,Речі Посполітої та Кримського ханства протягом ХУП-ХУШ століть. Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осідлого і кочового людністю, на перехрестях старовинних трактів, відкритих як до торгівлі, дипломатії, так і для страхітливих, спустошливих розбоїв, робили цей край зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур.
Приблизно з ХУП століття визначальними для історії краю стали взаємовідносини між українською та російською культурами в широкому розумінні цього слова.
Заселення Слобідської України велося разом з обороною країни. На південному пограниччю була збудована велика лінія міст-кріпостей, так звана Бєлгородська лінія. За нею оселилася Слобідська Україна, з»являючи з себе якийсь військовий плацдарм, немов єдиний козацький табір, де усе життя мусило приладнатися насамперед до військових потреб, до боротьби з татарами. Слобідська Україна захищала собою московську-Бєлгородську лінію і тому повинна була приймати на себе перші татарські напади.
Татари рушали або цілою ордою, на чолі якої стояв сам хан, або невеличкими загонами. Це був страшенний вихор, котрий нищив та руйнував усе, що трапляються йому на його шляху.
Вперше про наше село Руська Лозова в історії згадується у 1663 році. Але точних даних немає. Є різні легенди. В одних говориться, що нашими пращури є бунтівні московські стрільці , в інших що тут оселились біглі от свавілля багатіїв свободолюбні селяни. Виникло село разом з містом Харковом, але як кажуть у народі, наше село мабуть старіше за місто років на тридцять. До теперішнього часу ще в пам’яті селян розподіл села на сотні. Це свідчить про те, що у селі була козацька сотня. Мешканці села жили, працювали, ростили дітей, а на випадок війни зі своєю зброєю захищали Україну від ворогів.
Річка Лозова впадає в ріку Лопань. Колись вона була мабуть су доходна і по ній сплавлялось колись чимало байдаків з хлібом до самого Азова – через річки Лопань, Донець, Дон. Але з ХУШ століття слобідські українські річки починають щороку міліти, бо ліси тоді зменшилися й порідшали і береги багатьох річок через те оголилися, річки замулювалися мулом з ярів, балок та гребель і гаток, зложених для млинів, коли повінь зносила з них хмиз та багно.
Раніше навколо села був ліс. Він трохи затримував заселення, але разом з тим й захищав переселенців від ворожих нападів на лісову слободу трудніше було несподівано напасти татаринові. Лісу тоді було незмірно, більше, ніж тепер. Між селом і лісом був степ, по ребрах і верховинах балок траплялися й окремі лісочки – бараки. З лісу мешканці села робили і будівлю і все, що потрібно було у господарстві. Росли в селі усякі дикі й садові дерева: груша, яблуня, терен, калина, бузина. Край був багатий диким звіром, у лісі водилися вовки, бабаки, лисиці, зайці, лосі та багато інших. Дикого птаства теж було багацько – куріпок, перепелів, яструбів, куликів, вуток та інше. У річці Лозовій та сільських ставках (а їх було у селі 2) була страшенна сила риби: карпів, карасів. Русько-Лозівчани розводили та розплоджували рогату худобу, овець, волів, череди корів та телят.
Через село проходив татарський Бакаєв шлях з України в Московію (тепер Бєлгородське шосе), так званий по татарському мурзі Бакаю, котрий ходив тим шляхом на Курський і Орловський край. Це був немов степова дорога. Але досить швидко село почало рости і розвиватись, наприкінці ХУП століття, коли з’явилась кріпость – місто Харків. Число жителів в селі то збільшувалося, то зменшувалося від всіляких випадкових причин: великоросійські служиві люди залежали від московського уряду, і він їх посилав туди, де була в них потреба. Основний склад населення села у ХУП столітті – це були великороси. З документів 1757 року видно, що у Руська Лозова відносилась до Белгородського уїзду, Корейському стану. З перепису 1732 року вбачається що у Руській Лозовій було 36 дворів козаків, 71 двір подпомічників, 20 дворів підданих. У другій половині XVIII СТОЛІТТЯ руська Лозова увійшла до другої Дергачівської сотні Харківського полесу. Село з вольного стало казенним. До кінця XVIII століття дворов у селі було вже 325 та село знаходилось під володінням графа Шереметьєва.
З»явилась у селі у ХУШ столітті і дерев»яна церква. В архіві Харківської області зберігається метрики, які починаються з 1759 року і згадується ім.»я Святителя Миколая. У храмі було багато ікон, які були прикрашені сріблом, ризами. Була у храмі Євангелія. Але крім християнства у селі були і люди, які значились розкольниками і у 1756 році у селі було викрито розкол. Священик Іосаф другий вказав Консисторії залучити до допитів розкольників села Онуфрія Москалика з двома синами, братом і матір»ю та дружиною, Харитона Рєпіна з трьома дітьми. У 1780 році в с.Руська Лозова записано розкольників 18 чоловіків та 22 жінки, а всього в цей час в селі проживало: чоловіків 730, жінок 715. До 1850 року в селі залишилось старообрядців 5 чоловіків і 2 жінки. Є така течія релігії в селі і в теперішній час.
З 1864 року у селі з»явилась нова православна секта «молокан». Це різновид духовних христіян. Молокани заперечують церкву, церковну ієрархію православ’я. Молебень вони служать у будинках, керують сектами старці-пресвітери. Їх для у нашому селі така ж, як і всіх одновірців – розпад, перехід до баптистів, які й досі лишаються в селі, а в часи радянської влади зазнали, більш ніж хто другий, знущань, депресій, репресій, тортур, Сибіру.
Час брав своє і церква Миколи Чудотворця почала занепадати, постало питання про будівництво нового цегельного храму. Для цього були акумульовані кошти громадян, земства, єпархії. На той час у селі проживало: чоловіків – 1200, жінок -1150. І на ці гроші були збудовані два цегельних заводи в районах села «Рутці» та «Соловках». 1890 року храм відбудували, причому на совість, стіни метрової товщини, у розчин додавали яєчний жовток, недарма церкву не змогли зруйнувати, починаючи з 1917 року і аж до 1980 року, коли вона була підірвана перед проведенням «Олімпіади-80» в Москві – через село проходив маршрут олімпійського вогню. Храм за архітектурою належав до хрестовоздвиженського стилю. Мав аркові перекриття, анкерні з»єднання, високий ганок з баштами. Кажуть з його високої дзвіниці можна було побачити будівлі міста Харкова, він був одним з найвеличніших у єпархії.
Церква 50 років ХХ століття
При храмі було більше 3 десятин землі, 33 десятини орної, а загалом із подвір»ям він посідав понад 1 га. Священиком у храмі 1896 році служить Дмитро Їваницький. 29 років, який закінчив духовну семінарію і був також учителем земської і церковно-приходської школи. Дияконом був Павло Феофанов, 32 років. Він теж закінчив духовну семінарію і теж учителював в церковно-приходській школі. Псаломщиком служив Петро Бондарєв, 64 років, закінчив 3 класи духовного училища. Церковним старостою був Трифон Дуріхін. Свято-Миколаївський храм багато зробив для освіти Руськолозівчан. Всі мешканці села навчались в школі при церкві. За роки радянської влади храм постійно руйнувався, декілька разів закривався, на початку 60-х років влада закрила його назавжди. З нього робили спортивний зал, танцювальний майданчик. Таким було ставлення радянської влади до духовних святинь. Після підриву храму 31 липня 1980 року, ще довго можливо було бачити глиби його стін у центрі села. Цегла пішла на впорядкування вулиць, деякі будинки сільчан зведені з його цегли. ЇЇ тягли на протязі кількох років.

Але духовна віра народу не вмирає, і наприкінці 80-х років сільчани Бондарєва Є.Ф., Абеленцева М.І, Гончарова Х., Остапець Л., та багато інших розпочали сбір коштів на будівництво нового храму. На початку в гуртожитку для вчителів, який розташований поруч з зруйнованим храмом, було відкрито молільний дім, де проводив служіння священник Іоан. В той же час розпочалось будівництво храму, який урочисто відкрили 26 грудня 1996р.
Сучасна церква
Багато поклав сил та енергії на будівництво храму його настоятель – Микола Рошко. Завдяки його усердію та праці, за допомогою парафіян та сільської громади храм відродився. Честь і слава людині за справи її.
У Х1Х столітті село продовжує рости, розвиваються ремесла – гончарне та інші. Мешканці села вирощують огородину, розводять худобу. Лишки продуктів продаються в Харкові. Уклад життя села був общинним. Спільні питання з благоустрою велись усім миром: будували спільно колодязі, ями для прання, (декілька є і зараз), проводились меліораційні канави, по черзі пасли худобу. До початку ХХ століття в селі нараховувалось вже 662 двора. В Руськолозівську волость входило село Камишеваха.

В 1847 році в селі відкрилась народна школа, а приміщення для неї було побудоване тільки в 1847 році, а до цього вона була прикриплена до церкви. В школі була одна вчителька та 489 учнів, при школі була невеличка бібліотека. У 1896 році земство відкрило церковно-приходську школу в селянській хаті. В школі було 30 учнів в 1, 2 та 3 класах, вчителював –учитель-д»ячок. У другому десятиріччі ХХ століття відкриті два земських однокласних училища-в першому навчались чотири роки і було 124 учня, яких вчили чотири вчителя. В другому- навчались 3 роки та було 39 учнів, в подальшому в ньому навчались 210 учнів та працювало 4 вчителя. До 15 жовтня 1970 року навчання проводились в кількох приміщеннях – в бувшому приміщенні земської школи ( зараз там сільська лікарня), в приміщенні, так званої в народі, «нової школи» по вул. Лермонтова ( на жаль приміщення зруйнували на початку 90-х років ХХ століття), в приміщенні по вул.Радянській ( бувша ветлікарня), яке у 1947 році теж відвели під школу. На той час там працювали вчителі початкових класів Євдокія Опанасівна Давидова та Матрена Миколаївна Каменська. У 1961 році на подвір»ї земської школи ( в народі-старої школи) збудували нове приміщення на два класи та школа отримала статус-середня.

ZemSchool

Директорами у ті часи працювали Олексій Іванович Рудяк, якого потім змінив Жальских Федір Якимович, а пізніше цю посаду обіймав вчитель історії Олександр Васильович Кащенко.

1school

В ті 50–ті роки директором школи був учитель історії Солошенко Костянтин Іванович, а заступником- вчитель хімії Петро Іванович Лежебоков. Кількість учнів постійно в 60-ті роки зростало –у 1965 році учнів було більш ніж 1000 і навчання проходили у дві зміни. Директором тоді працював Худяков Іван Федорович, якого потім на цій посаді змінив Єрмоленко Василь Олександрович. З 1968 до 1994 року директором школи працював випускник школи Можаїтов Микола Опанасович – на його долю випала величезна честь – бути першим директором в новозбудованій триповерховій школі. Нова школа була вкрай потрібна селу. І весною в 1969 році почалася будівнича епопея. Скільки клопоту випало на долю педагогічного колективу і сільської ради, щоб довести необхідність побудови нової школи. На її будівництві трудились всім селом.

Build

Працював майже без вихідних депутатський корпус на чолі з головою сільської ради Сахно Софією Тимофіївною, який згуртувався ще на будівництві дороги по вулиці Радянській у 1966 році. Нове сучасне приміщення школи по вул. Матюшенко на 640 учнівських місць збудували у 1969-1970 р.р.- розрізали червону стрічку на початку жовтня, а почали навчання 15 жовтня 1970 року.

New_school4

Всім відомо, який вплив має школа на село. Сільчани завжди тягнулися до знань, які б тяжкі та скрутні часи не переживали.
Сучасна школа
Нащі пращури не тільки гарно працювали, але й уміли відпочивати. Весело проводились сільські свята – Новий рік, Різдво, Масляна та інші.
Революційні події 1917-1918р.р. торкнулися і нашого села. У 1919 році в селі був створений волостной ревком-першим головою був Кирило Андрійович Артьомов. У 1920 році був створенний комітет бідноти , першим головою був Павло Трифонович Путятін, а секретарем- Мирон Іванович Бондарєв, який у кінці 50-тих та на початку 60 тих років був і головою сільради. У 1924 році була створена споживча кооперація, першим головою був Василь Пилипович Губарєв. Була в селі і перша комсомольська ячейка, була колективізація- у 1924 році була створена сільськогосподарча артіль ім.. Леніна, яка у 1929 році стала колгоспом ім.. Леніна. До 1934 року, в основному, була закінчена колективізація- в селі було створено чотири колгоспи; ім. Леніна, « Путь соціалізму», «Друга п’ятирічка», ім. Ворошилова. Був ентузіазм в будівництві «нового життя» , були і жертви сталінських тортур, коли за підібраний з поля колосок пшениці для голодної дитини саджали за грати.
Торкнулось чорним крилом Руської Лозової і Велика Вітчизняна війна, котра забрала життя більш ніж половини селян, які пішли захищати Вітчизну. Пішли на війну понад 650 чоловік, а повернулось лише 300. До цього часу їх повернення чекають вдови – Бєз» язична Є.С. і інш..
Були роки післявоєнного відродження села. Була ударна праця за трудодні в колгоспі. Паспорти селянам не видавали аж до початку 60-х років, непосильні податки змушували мешканців села тікати в місто на заробітки, селяни ставали робітниками.
На землях 4 колгоспів, які були аж до початку 60-х років, збудували у 1961 році Харківську птахофабрику. Крім неї на території сільради є радгосп «Берізка» та учбово-навчальне підприємство ХДА – «Прогрес». Є у селі школа, в якій навчається більш ніж 200 учнів. Є дитячий садок «Волошка» ,сільський клуб. Є також бібліотека, яка переїхала в нове гарне приміщення і в якій працює віддана своєї справі людина-Ігнатова С.С., книжний фонд налічує понад 17 тисяч примірників книг та підключена до мережі «Інтернет», працює сільська амбулаторія. Землю обробляє підприємство « Агро-інвест». За останні роки село стало ще красивіше. Майже в кожному домі газ, з»явились нові колодязі, магазини, кафе, дитячі та спортивний майданчики, є дитячий садок.
Але основний скарб села – це його мешканці, а їх проживає в селі зараз понад 5300 чоловік. Працюють вони майже в усіх галузях народного господарства та в усіх куточках нашої України – будівельниками, вчителями, інженерами та ін. Є серед них військові, вчені та багато ін.
Така стисла історія рідного села Руська Лозова, села, яке я люблю та пишаюсь його жителями. Село, яке я буду любити усе своє життя та й розповідати про своє дитинство, молодість, його історію своїм онукам та правнукам, яким буде цікаво послухати ці історії, яких я наслухався від своєї мами та жителів села.
Це тільки невеличка частинка історії нашого рідного села Руська Лозова.

( за матеріалами Бесєдіна О.А.)

Об’єкти соціальної сфери
Школа.
Лікарня.
Село газифіковане.